ПОЗАКЛАСНИЙ  ЗАХІД З  ВИКОРИСТАННЯМ 

МЕТОДУ  ПРОЕКТІВ

(до 200-річчя від дня народження М.В.Гоголя)

 

 

Тема.              М.В. Гоголь Сторінками життя великого письменника

 

Мета:

  • розкрити його духовний світ письменника;
  • зацікавити учнів особистістю М.В.Гоголя, підготувати їх до сприйняття його творів;
  • виховувати повагу до літературної спадщини митця.

 

Хід  заходу

 

Вступне слово бібліотекаря

Сьогоднішній наш захід "Сторінками життя великого письменника"  присвячено  200-річчю від дня народження Миколи Васильовича Гоголя.

 

 

Микола Гоголь для нас – знайомий незнайомець. Він називав себе містичним письменником. Дійсно, все його життя і його спадщина – суцільна таїна, творчість Гоголя привертає увагу багато поколінь науковців, але цей процес не вичерпав себе. Дискусії навколо творів майстра та його імені й досі тривають. І це закономірно, тому що Гоголь – справді "цілий світ",  великий і різнобарвний. Тож варто разом поринути в нього, спробувати "відчути його багатогранність і неповторну красу".

Серед видатних людей, які складають славу і гордість світової культури, належне місце посідає М.В.Гоголь. Для росіян він – Николай Васильевич, для українців – Микола Васильович, італійські друзі називали його – синьйор Нікколо, для людства він просто Гоголь, великий чародій слова, ясновидець, який мав дар проникати в  таємницю душі людської.

 

Все Гоголя про Гоголя питаю –

Яким він був? І в чому таїна,

Що сам собі усе про нього втаюю,

Вночі він ближче, гірше завидна.

 

Всі таємниці вдень скресають льодом.

Стаєш нікчемним, згірш усіх нікчем,

Люблю його останнім перельотом

І небо замикаю тим ключем.

 

Душа летить із вирію за Гоголем

В гніздо пречистих і скорботних рук.

Душа моя відчайно незагоєна,

Їй дише вслід морозом Басаврюк.

 

А в небі тихо. І немає стелі.

І тільки видно, як віддалеки

Він хмарою химерною шинелі

Нам зігріває різдвяні зірки.

 

І тільки тужно, бо не доступитись,

І тільки журно, бо нема й нема.

До неба встати. З неба зір напитись.

Душа живе ще, хоч і смерть німа.

І. Драч "До Гоголя"

 

            Яновські – старовинний  польський дворянський рід. У томах "Польських гербів" прізвище Яновських згадується з 1376 року.  У Малоросії рід бере початок від Якова Яновського, який жив  у першій половині XVII століття.

Дід Гоголя – Панас  Дем’янович, був сином священика, закінчив духовну академію в Києві та знав п’ять мов (російську, латинську, грецьку, німецьку та  польську).

Вперше прізвище  дідуся   письменника  з’явилося  в "Дворянській грамоті", яку він отримав  15 жовтня 1792 року. В цю книгу записували тільки корінних дворян, а не тих, хто здобув це  звання  за воєнні, державні  заслуги.

Рід Шостак, бабусі Гоголя зі сторони матері – Марії Іллівни, походить з татар, рід прабабусі Щербак – з росіян. Предками генія були також Дорошенко, Скоропадські, чиї імена вказано в документі 1788 року.

Василь Опанасович – батько  Гоголя, талановитий  розповідач і  письменник, син полкового писаря, за  походженням – типовий малорос.      

Мати  Гоголя – Марія Іванівна Косярівська, походила з поміщицької  сім’ї. За  переказом, вона була першою красунею на Полтавщині. Заміж за Василя Опанасовича вона вийшла,  коли їй було чотирнадцять років. Про своє сімейне  життя  Марія Іванівна згадує: "Жизнь моя была самая спокойная; характер у меня и у мужа был веселый. Мы были окружены добрыми соседями. Но иногда на меня находили мрачные мысли. Я предчувствовала несчастья, верила снам".

Марія Іванівна Гоголь була вкрай вразлива і підозріла:  бували дні, тижні, місяці, коли вразливість  досягала майже  хворобливого стану. Іноді вона купляла  взагалі непотрібні речі  (навіть в кредит), які доводилося повертати.

Відомо також,  що мати  Гоголя приписувала сину весь технічний прогрес, винаходи телеграфу, залізниці тощо, і не було ніякої можливості переконати її в противному.

Крім Миколи, у Гоголів було п’ятеро дітей – син Іван (1810-1819), доньки Марія (1811-1844), Анна (1821- 1893), Єлизавета (1823-1864), Ольга (1825-1907). Батьки  Гоголя вважалися поміщиками середньої  руки і мали  1000 десятин землі та 400 душ кріпаків.

У подальшому старший син сестри Єлизавети Василівни – Микола Володимирович Биков був одружений  на Марині Олександрівні Пушкіній – рідній онуці  великого поета. Так предки Гоголів породичалися з предками Пушкіних.

 

У своїй книзі "По следам Гоголя" В.Золотуський  пише:

Васильевка – имение отца Гоголя, доставшееся ему в наследство от матери. И "низенький домик с галереею из маленьких почернелых деревянных столбиков", и ковер под развесистым кленом, и двор с амбарами и кухнею, и пруд – все это виды Васильевки, все это родина Гоголя, его пенаты.

Васильевская усадьба делилась на две части прудом, по ту сторону пруда, на возвышении, ничего не  было – одна голая земля. Гоголь насадил там маленькие клены, липки, дубки. Он брал в руки пригоршню камней и разбрасывал их по полю – где камень упадет, там и расти дереву. К концу века, когда Гоголя давно уже не  было в живых, парк разросся, и в нем построили дом, в котором поселился сын сестры Гоголя Елизаветы Васильевны – Н.Н.Быков.

Дочь Н.Быкова, правнучка А.С.Пушкина и внучатая племянница Н.В.Гоголя, София Николаевна Данилевская,  рассказывала, что на их – быковской – стороне по просьбе Гоголя крестьянами был насыпан невысокий холм земли, с которого, если подняться на самый его верх, была видна соседняя усадьба Черныша. А еще говорили, что в нем  спрятал Николай Васильевич перед отъездом из Васильевки свои рукописи. "Мы детьми часто играли возле этой насыпи, – рассказывала София Николаевна, – и даже пытались разрыть ее, прорыли глубокую нору, но ничего не нашли". Когда Гоголя спрашивали, зачем  он насыпает этот холм, он отвечал: "Когда-нибудь люди будут очень благодарны мне за это". Эти таинственные слова писателя и дали повод для слухов о зарытых в земле рукописях.

 

Здалеку петербурзьке життя здається якимось балом, якоюсь, якщо висловлюватись  старовинною петровською мовою,  "ассамблеей, где все сверкает, кружится в вихре веселья, творчества, успеха, побед. Он пишет о Петербурге как человек, который смеет надеяться, что на петербургских просторах вылепится его судьба". Перші місяці життя Гоголя в Петербурзі – це місяці   розтрати мамчиних грошей,  пошуку місця служби. Але пройшло три місяці, а місця не знаходилося. І тоді молодий Гоголь  сідає за стіл і бере в руки перо.

            Перший надрукований твір Гоголя був таким.

 

Италия – роскошная страна!

По ней душа и стонет и тоскует;

Она вся рай, вся радости полна,

И в ней любовь роскошная веснует.

Бежит, шумит задумчиво волна

И берега чудесные целует;

В ней небеса прекрасные блестят;

Лимон горит, и веет аромат…

И всю страну объемлет вдохновенье;

На всём печать протекшего лежит

И путник зреть великое творенье,

Сам пламенный, из снежных стран спешит,

Душа кипит, и весь он – умиленье,

В очах слеза невольная дрожит;

Он погружен в мечтательную думу,

Внимает дел давно минувших шуму.

Здесь низок мир холодной суеты,

Здесь гордый ум с природы глаз не сводит;

И радужной в сиянье красоты

И ярче, и ясней по небу ходит.

И чудный шум, и чудные мечты

Здесь море вдруг спокойное наводит;

В нём облаков мелькает резвый ход.

Зелёный лес и синий неба свод.

А ночь, а ночь вся вдохновеньем дышит.

Как спит земля, красой упоена!

И страстно мирт над ней главой колышет.

Среди небес, в сиянии луна

Глядит на мир, задумалась и слышит,

Как под веслом проговорит волна;

Как через сад октавы пронесутся,

Пленительно вдали звучат и льются.

Земля любви и море чарований!

Блистательный морской пустыни сад!

Тот сад , где в облаке мечтаний

Ещё живут Рафаэль и Торкват!

Узрю ль тебя я, полный ожиданий?

Душа в лучах, и думы говорят,

Меня влечет и жжет твое дыханье,

Я – в небесах весь звук и трепетань!..

 

 

"Наружный вид Гоголя был тогда совершенно другой и невыгодный для него: хохол на голове, гладко подстриженные височки, выбритые усы и подбородок, большие  и крепко накрахмаленные воротнички придавали совсем другую физиономию его лицу: нам показалось, что в нем было что-то хохлацкое и глуповатое. В платье Гоголя приметна была претензия на щегольство. У меня осталось в памяти, что на нем был пёстрый светлый жилет с большой цепочкой".

С.Т.Аксаков

"История моего знакомства с Гоголем"

 

Знайомство М.Гоголя з його кумиром О.Пушкіним відбулося 20 травня 1831 року на вечорі у П.Плетньова і переросло в дружні стосунки. Під впливом Пушкіна Гоголь усвідомлює своє високе мистецьке  покликання: "Он мне сказал: "Как с этой способностью угадывать человека и несколькими чертами выставлять его вдруг всего, как живого, с этой способностью не приняться за большое сочинение!".  Пушкін дарує Гоголю два свої сюжети, на основі яких він напише найвідоміші твори – "Ревізор" та "Мертві душі".

 

Петербург був містом не тільки невдач Гоголя, його поразок (він зазнав поразку на терені служби, на терені вченого, коли викладав в Санкт-Петербурзькому університеті, звідки був звільнений в зв`язку з "скороченням штатів"; він не став актором, хоч і намагався потрапити на сцену), але й місцем, де невідомий студент Гоголь-Яновський, який з`явився з України, змусив сміятися Росію.

У перший раз Гоголь був введений в коло літераторів як автор "Вечорів на хуторі" 19 лютого 1932 року на званому обіді у О.Ф.Смирдина.

Це був час визнання і слави. Всі журнали і газети відгукнулися на "Вечори". Сам Пушкін похвалив їх. "Истинно веселая книга", – казав він про них. Ім`я рудого Панька стало відомим  в літературних кругах.

 

 

У квітні 1836 року на сцені Александрійського театру  відбулася постановка комедії "Ревізор". Вражений ворожим ставленням суспільства до своєї п`єси, М.Гоголь вирішує поїхати за кордон. Повідомляючи про це М.Погодіна, він з болем пише: "Пророку нет славы в отчизне. Как тяжело и грустно, когда видишь настроенных против тебя своих соотечественников, которых всею душою любишь".

Останні 15 років М.Гоголь  живе за кордоном.

 

 

 

 

 

До Парижу, де Гоголь багато працю­вав над "Мертвими душами", треба було їхати два тижні. Але працювалося тут Гоголю дуже легко і спокійно. Взагалі, Гоголь казав, що Париж якраз підходить для тих, хто хоче скинути із себе втому і 7-8 років. У Парижі була ще одна обставина, яка прискорювала роботу над новою книгою. Ця об­ставина мала ім'я Олександра Йосипівна Смірнова-Россет. Олександра Йосипівна була фрейліною імператриці Марії Федорівни. Блиску­ча красуня і дуже розумна жінка, вона приваблю­вала до себе чоловіків, відомих у той час. Вона дружила з Пушкіним, Лермонтовим, Жуковським, вони присвячували їй свої поезії. Не міг повз неї пройти і Микола Гоголь. Вона завжди дуже чуйно ставилася до нього і розуміла його душу.

У 1832 році Олександра Йосипівна вийшла заміж за молодого і багатого дипломата Смірнова. Вона потім скаже: "Я продала себе за 6 тисяч душ зара­ди братів". І тому дружба з Гоголем потрібна була не тільки йому, але і їй. Два неприкаяних серця зустрілися в Парижі, і з того часу доля неодноразо­во буде зводити їх разом. Олександра Йосипівна говорила, що у них з Гоголем багато спільного. Вони читали одні й ті ж книжки, любили одних ху­дожників, кожен із них потім, хоча і своїм шляхом, прийде до Бога. Коли Гоголь наприкінці життя відмовився від світу і земних радощів і почав про­голошувати свої проповіді, Олександра Йосипівна знайшла в цьому велику втіху і стане його палкою прихильницею. Але тоді, у 1836 році, Париж закру­тив їх у зимових хуртовинах і балах, а від земних радощів ніхто з них іще не відмовлявся...

Хоча про Париж Гоголь говорити не любив, там йому було якось затишно і спокійно, але це спокійне щастя раптово обірва­лось: у 1837 році Гоголь одержав звістку про заги­бель Пушкіна на дуелі. На Гоголя не можна було дивитися, він нічого не їв, кинув писати. Друзі йо­го не могли впізнати...

 

Гоголь  в листі Погодіну 30 березня  1837 року  пише: "Моя жизнь, моё высшее наслаждение умерло с ним. Мои светлые минуты моей жизни были минуты, в которые я творил. Когда я творил, я видел пе­ред собою только Пушкина. Все, что у меня есть хорошего, всем этим я обязан ему. И теперешний труд мой есть его создание. Он взял с меня клятву, чтобы я писал... Я тешил себя мыслью, как будет он доволен... Теперь этой награды нет впереди! Что труд мой? Что теперь жизнь моя?.. Ты приглашаешь меня ехать к вам. Для чего? Не для того ли, чтоб повторить вечную участь поэтов на родине? Или я не люблю нашей неизмеримой, нашей родной земли! Я живу около года в чужой земле, вижу прекрасные небеса, мир, богатый искусством и человеком, но разве перо мое принялось описывать предметы, могущие поразить всякого? Ни одной строки я не мог посвятить чужому. Непреодолимою цепью прикован я к своему, и наш бедный, неяркий мир наш, наши курные избы, обнаженные пространства предпочел я небесам лучшим, приветливее глядевшим на меня. И я после этого могу не любить своей отчизны? Но ехать, выносить надменную гордость безмозглого класса людей, которые будут передо мною дуться и даже мне пакос­тить, нет, слуга покорный! В чужой земле я го­тов все перенести, готов нищенски протянуть руку, если до этого дойдет дело, но в своей никогда".

 У той час Гоголя врятувала від безум­ства думка про написання "Мертвих душ", які ста­ли для нього заповітом Пушкіна. Свою клятву Пушкіну Гоголь не міг порушити. І через силу Го­голь знову взявся за перо і почав писати, тим більше, що після смерті Пушкіна він усвідомив, що долю поета в Росії не можна передбачити, і ніхто не знає, скільки кому відпущено часу. Але разом із тим Гоголь дуже сумував, неодноразово хотів усе покинути і виїхати невідомо куди – навіть до чор­та, але, дякувати Богові, Гоголь поїхав тоді до Ри­ма, до Італії. Рим – колиска епохи Відродження. Рим дав нове відродження і Гоголю.

 

           

Душа Гоголя потроху відновлювалась у Римі. Це місто древніх храмів і закоханих Мико­ла Васильович полюбив назавжди. Не випадково з 12 років, проведених за кордоном, 10 – Гоголь прожив у Римі. Він гуляв вузькими вулицями, сидів на площі біля церкви святого Петра, блукав по Колізею, і життя повільно поверталося до нього. Тут, у Римі, Гоголь знову почав малювати, він навчався італійської мови і незабаром оволодів нею. Запрошував до себе друзів, щоб пригостити їх своїми улюбленими стравами – макаронами і ко­зячим молоком, у яке він додавав трохи рому. Імператор несподівано надіслав матеріальну допо­могу. А згодом Гоголь пише Жуковському в од­ному із своїх листів: "Я весел. Душа моя светла, тружусь и  спешу всеми силами совершить труд моей жизни! Жизни! Еще бы жизни!". Перед очима Гоголя було блискуче море і небо Італії, але в його душі народжувалися зовсім інші картини...

 

Саме в цей час Гоголь стверджує:  "… О России я могу писать только в Риме, только так она предстает мне вся, во всей своей громаде…".

 

Уривок з  "Мертвих душ":   "Русь! Русь! Вижу тебя, из моего чудного, прекрасного далека тебя вижу:  бедно, разбросано и неприютно в тебе. Но какая же непостижимая  тайная сила влечет к тебе? Почему слышится и раздается немолчно в ушах твоя тоскливая, несущаяся по всей длине и ширине твоей, от моря до моря, песня? Что в ней, в этой песне? Что зовет, и рыдает, и хватает за сердце? Какие звуки болезненно лобзают, и стремятся в душу, и вьются около моего сердца? Русь! Чего ты хочешь от меня? Какая непостижимая связь таится между нами?".

 

 

Зі спогадів  О.І.Смірнової-Россет:

 

"Гоголю хотелось жить и жить в Риме, чтобы писать свой любимый труд, но пришло время возвращаться. В Петербурге должен был состояться выпуск его сестер из Патриотического института, и Николай Васильевич должен был быть там – не столько на выпускном балу, сколько для того, чтобы заплатить все долги за обучение сестер и как-то устроить их судьбу. 26 сентября 1839 года Гоголь и Погодин, которого он встретил в Вене, приехали в Москву. Остановились в доме Погодина, и Гоголь как можно дольше оттягивал известие о своем приезде. Даже письма матери в течение целого месяца он помечал заграничными городами. И все это для того, чтобы закончить книгу. Но в том году закончить "Мертвые души" не удалось: "служенье муз не терпит суеты".

 

Гоголю нужно было много денег. Жуковский уверил его, что императрица пожалует его сестрам по тысяче рублей, но это обещание не сбылось по нездоровью государыни. Ко всему прочему Гоголь еще потерял свой бумажник с последними деньгами и важными записками. Об этом опубликовано было в полицейской газете, но, разумеется, бумаж­ник не нашелся. Кроме того, надо было одеть, обуть сестер, довезти их до Москвы, заплатить за их уроки... Что было делать? К кому обратиться? Все кругом были холодны, а денег ни гроша, хотя "Ревизор" постоянно шел на сцене Московского театра.

            Гоголя выручили тогда Василий Жуковский и Сергей Аксаков. Аксаков предложил Гоголю кров и стол в своем имении под Москвой, в Абрамцево. А Жуковский обратился к царскому наследнику, будущему императору Александру II, чтобы тот дал денег ему, Жуковскому, в долг, а он передал бы их от своего имени Го­голю. Этот долг – 4000 рублей – Гоголь отдать никогда не сможет, и свой долг наследнику Жуков­ский взял на себя. Но зато сестры Гоголя смогли благополучно завершить образование, пожить в Москве и уехать с матерью в деревню, а Гоголь получил возможность осуществить свою мечту – опять попасть в Рим для завершения "Мертвых душ".

 

 

Дорога, Італія, Рим трохи розвеселили Гоголя, але ненадовго. Він знову почав хворіти, сумувати, трохи не помер, і навіть почав писати духівницю, але завдяки клопотам друзів і лікаря Гоголь залишився жити.

 

Гоголь, який жив у зрілі роки далеко від Батьківщини, знайшов свій останній притулок в Москві на Нікітському бульварі в сім’ї близьких йому людей графа Олександра Петровича Толстого та його жінки графині Анни Георгіївни. Сьогодні цей будинок пам`ятний тим, що тут жив і помер великий письменник.

Район Арбату, до якого відноситься Нікітський бульвар, почав заселятися ще в XVІ столітті. У 1582 році боярин Микита Романович Юр’єв, дід царя Михайла Федоровича, заснував в цих місцях монастир на честь великомученика Микити. Від монастиря отримали свої назви Велика і Мала Нікітські вулиці та Нікітський бульвар. Історія домовласництва  відома з кінця сімнадцятого століття. На початку грудня 1848 року тут заселяється граф Олександр Петрович Толстой, який орендував цей будинок, а потім  і викупив. Тоді граф  запросив до себе і Гоголя. Олександр Петрович пережив письменника на двадцять років.

            Пам’ятник роботи скульптора Миколи Андрєєва, який стоїть в дворі дома графа Толстого,  нагадує, що тут жив Гоголь. У 1909 році його поставили на Пречистенському бульварі. Як відомо, в радянський час його замінили другим. Андріївський прибрали в двір будинку, де помер Гоголь.  

 

Життя Гоголя є прикладом великого служіння Мистецтву, подвигом самопожертви заради нього. До цього подвигу письменник готувався свідомо і заздалегідь. Про це свідчить поетичне звернення молодого Гоголя ще до 1834 року: "У ног моих шумит моё прошедшее, надо мною сквозь туман светлеет неразгаданное будущее. Молю тебя, жизнь души моей, мой гений. О, не скрывайся от меня, пободрствуй надо мною в эту минуту и не отходи от меня весь этот так заманчиво наступающий для меня год. Какое же будешь ты, моё будущее? Блистательное ли, широкое ли, кипишь ли великими для меня подвигами или…  О, будь блистательно, будь деятельно, всё предано труду и спокойствию…".

 

Здається, що з далекого минулого Гоголь звертається до нас з вами, нагадуючи про велику відповідальність кожного за своє життя і той внесок, який ми робимо в загальне життя всіх. Тож читаймо й перечитуймо твори нашого великого Вчителя, намагаймося ввійти в його світ, "відчути його багатогранність й неповторну красу".

 

Бесіда

  • Які сторінки життя  М.В.Гоголя найбільш вразили вас?
  • Яке значення надавав письменник знайомству з Пушкіним та його друзями?
  • Пригадайте, в якій повісті автор відобразив героїчне минуле українського народу. Назвіть героїв повісті, найбільш яскраві епізоди.
  • Як ви гадаєте, чому реакційна критика звалилася на Гоголя після виходу в світ "Ревізора"? Як сприйняв  цю критику письменник?
  • Яку оцінку творчості М.В.Гоголя давали його сучасники і нащадки?

 

Вінок  висловлювань про Гоголя (підготовлений учнями заздалегідь)

 

"Перед Гоголем должны благоговеть как перед человеком, одаренным самым глубоким умом и самою нежною любовью к людям!"

  Т.Г.Шевченко

 

"Мы не знаем, как могла бы Россия обойтись без Гоголя".

 Н.Чернышевский

"Речь Гоголя звучит в моих устах, неизъяснимой прелестью пленяя".

 С.Баруздин

 

В його лиці, у погляді, в привіті

            Жили душею скульптора зігріті,

            Якась печаль, задумливість важка

            І усмішка нещадна та гірка. 

Яков Шутько

 

"При одном упоминании имени писателя люди становятся будто человечнее, глаза их – будто навстречу ему живому – зажигаются веселой добротой, умом и признанием".

 О.Гончар

 

"Глубоко за полночь с огромным удовольствием читал строка по строке и учился страшно простому мастерству Гоголя"

А.Гайдар

 

"Гоголь владел моей душой. Его "Вечера на хуторе близ Диканьки" как будто зачаровывали меня".

А.Довженко

 

Заключне слово

Сподіваюсь, що гортаючи сторінки життя Гоголя, нам вдалося увійти в світ великого письменника, зазирнути у глибини його творчості, відчути його гуманізм, любов до історії батьківщини, рідного краю. Всіх, хто не залишився байдужим я пропоную звернути увагу на виставку літератури, де представлені книги про життя і творчість М.В.Гоголя. Але краще за все про письменника  розкажуть його твори.

 

Завантажити Додаток 2